Десятий день війни... Ми живі!
Але вже на Харківщині загинуло 188 осіб, серед яких 122 цивільних, у тому числі 5 дітей.
Як швидко, за кілька днів, стерлася межа між життям і смертю!
Прокинувшись вдосвіта о 4:50 ранку 24 лютого, я за 2 секунди зрозумів, що життя змінилося. Змінилося кардинально та надовго. Зрозумів, що це вже сталося, і тепер нормальне життя закінчилося, почалося виживання: рятувати сім'ю, рятувати сина, рятувати Батьківщину!
Усередині щось луснуло, і включився інший алгоритм життя.
За годину вже не лякали гучні вибухи, через пів дня відчув, як зі свистом пролітає над головою і вибухає поруч ракета, через три дні зрозумів, що треба виживати: добувати їжу та воду, готуватися до відключення електрики та тепла.
Нажаль, людина до всього звикає. Це жахлива властивість людини!
До війни не потрібно і не повинно звикати, це повертає нас до звіринних інстинктів.
Як при цьому можна залишитися людиною?