Бухаров Григорій Степанович

Учасник ВВВ. МС з альпінізму (1952), інструктор-методист 1-ї категорії, суддя зі скелелазіння Республіканської категорії, володар жетону «Рятувальний загін». Чемпіон СРСР та України. Працював слюсарем-лікальником. Перше сходження здійснив у 1930 в альптаборі «Девдоракський» (Р-н Казбека), першим інструктором був Олександр Джапарідзе. У 1939 р. закінчив школу інструкторів ВЦРПС в «Адил-су». 1939-1983 — робота в альптаборах країни (переважно в Цейських) на різних інструкторських посадах: начуч («Цей», «Варзоб», «Баксан»); нач. рятувального загону («Торпедо», «Баксан», «Джайлик»); тренер школи інструкторів («Адил-су», «Шхельда»); КСП Цейського району. Здійснив понад 200 сходжень, у т.ч. п/п тр. від п. Миколаєва до Бубіс-хох — 1-е місце у першості ВЦРПС і тр. Безенгійська стіна (1948); Чанчахі-хох — чемпіон України (1954); п/п С. стіною на Зах. Караугом (1955); п/п тр. масиву Теплі (1956). У період 1957 – 1966 рр. регулярно здійснював сходження 5Б к. с., що, за своєю суттю, дорівнювало дворазовому виконанню норм рідкісного на той час нормативу — «Почесний майстер спорту». Перші рятувальні роботи — на Кальпері та Чанчахі-хох (1940), потім у різні роки брав участь та керував складними рятувальними акціями у різних гірських районах. За мужність та самовідданість під час рятувальних робіт на п. Москвич (1952) нагороджений Почесною грамотою ВЦРПС. Брав участь у змаганнях ЗС ДЗГ профспілок рятувальних загонів альп-таборів. У 1950 – 1974 роках. — учасник та організатор змагань зі скелелазіння, керівник навчально-методичних семінарів з підготовки суддів, суддя різних змагань: першість Харкова, Кавказу, України, ВЦРПС та Радянського Союзу. У 2003 р. Григорію Степановичу було присвоєно звання «Первосходитель» (№ 21) із врученням Почесного знака. Цим знаком нагороджуються спортсмени, які проклали не менш як у трьох гірських системах п'ятнадцять нових маршрутів.