Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Как мы поднялись на Эльбрус в зимних Карпатах

12 March, 2015

Безусловно, восхождение на высочайший пик Европы нисколечко несравним с «прогулкой» по самому высокому горному хребту в украинских Карпатах. Тем не менее, если верить счетчику на GPS, из 82 пройденных километров 5,6 из них мы шли вверх. Отсюда и появилось, хоть и шуточное, но греющее эго, сравнение, нашего февральского траверса Черногорского хребта с подъемом на Эльбрус.

День первый.
Взвалив на спину рюкзаки и ухватив палки, мы стартовали из села Богдан, куда спустя шесть дней, накинув петлю через горы, и вернулись. Решили идти, не нагружаясь лишним весом кошек или снегоступов, и «лишними» продуктами. Преодолев 20 (?) километров по прекрасной погоде, к вечеру добрались до не-давно построенного теремка на перемычке. Все в нем красиво и приятно, да вот только согреться не удалось, ночевали при 11 градусах ниже нуля.

День второй.

Курс - на Петрос. Выйдя из «морозильника» мы оценили все прелести солнечной и безветренной погоды. Шлось легко, даже не смотря на то, что тропу нашли не сразу, снега в этом году навалило довольно таки щедро. Красота гор, звенящая тишина и никого вокруг. Петрос в этот день был в хорошем расположении духа и принял нас весьма гостеприимно. Но, как оказалось, не мы одни ходили к нему в гости. На обратном пути, буквально съезжая на пятой точке, мы едва не сбили с ног группу одесситов. А долетев до перемычки, решили заночевать в другом теремке. В нем мы нашли мечту, а точнее «Мрію» - буржуйку. Раскочегарили, размякли в долгожданном тепле и даже грешным делом заговорили о том, чтобы никуда отсюда и не уходить. Теперь ночевали при 11 выше нуля.

День третий.
Желание отправиться в путь оказался сильнее, чем соблазн увязнуть в тепле. Мы шустренько упаковали чемоданы и потопали на Говерлу. В этот день солнышко нас уже не баловало, мороз стал крепче, и чем выше поднимались, тем глубже проваливались в снег. А уже почти на вершине настиг ветрюган, который «заботливо» сопровождал нас аж до обсерватории. Теперь мы уже попрятали не только носы и глаза, а и фотоаппараты. Щелкать было трудно, да и все равно ничего не видно сквозь белую пелену. Все ориентиры скрылись, путь удавалось найти только благодаря несменным помощникам – GPSу, карте и компасу. Как сказал, наш штурман Саша Заколодний: «Столько снега здесь я еще не видел. Тут вообще красивые пейзажи, но из-за метели мне еще ни разу не посчастливилось их запечатлеть». Одна из таких природных достопримечательностей - озеро Нэсамовите. Где-то над ним мы и бросили якорь. Ветер с морозом и непрекращающимся снегом устроили такой шабаш, что выход из палатки, казался выходом в открытый космос. Термометр разбился.

День четвертый.
Наутро погода еще больше разбушевалась, но мы пошли по хребту дальше. Ветрище в 15-20 м/с буквально сдувал, валил с ног, замораживал, метал в глаза ледяную крупу. Меня, мелкую с нетяжелым рюкзаком, даже приходилось волочить за шкирку, потому как преодолевать стихию было не под силу. Бороться было так тяжело и утомительно, что порой хотелось застыть на месте. Но во время привалов одолевало противоположное желание – двигаться дальше, поскольку, когда стоишь моментально замерзаешь. Погода укутала нас в ледяные скафандры, и мы сами были, как белый слон, как еще называют обсерваторию на вершине горы Поп Иван, к которой мы брели. И добрели. Тут тоже морозилка. Зато нас здесь радушно встретили две группы, ребята проводили нас в «номер» на втором этаже с видом на восток и напоили горячим чаем. Наконец-то можно было хоть немного расслабиться и отдохнуть от постоянного напряжения и гула.

День пятый.
Вот где была настоящая награда за двухдневные муки. Те, кто не поддался искушению проваляться лишний час в спальнике, замерли от восхищения, наблюдая предрассветную игру оттенков на горизонте. А когда показался солнечный диск на ясном небе, мы, как бабочки выползали из обледеневших стен сушиться под теплыми лучами. Завтракая прямо у входа в обсерваторию, мы разглядели и пройденный Черногорский, и будущую цель – Мармарошский хребет. Теперь погодка стала еще ласковее, чем в первые дни. Легким шагом мы начали спуск, по пути жадно рассматривали открывающиеся горные изгибы. А проходя мимо небольшого обрыва поддались соблазну покувыркаться с него, тренируя поведение во время схода лавины. Тут и обратили внимание на GPS, оказалось, высоты набрали 5640… эх, почти высота западной вершины Эльбруса. Домой мы не спешили, поэтому решили еще ночку провести в горах. И тут, откуда ни возьмись, меж заснеженных деревьев пред нами встала избушка, как из сказки. Ребята прочистили дымарь, покормили печь и она запыхтела на полную. Оккупировав вторые полки, ребята то и дело повторяли: «Ташкент…».

День шестой.
Теперь в село мы уже шли прямой тропой, вдоль звенящей речушки. Приближение к цивилизации буквально ударило в нос… выхлопными газами грузовиков, наполненных лесом. Подходя уже к нашему бусику, снова глянули на GPS – суммарное вертикальное возвышение 5650 метров.
Ну и ну, смеемся, прям-таки на Эльбрус поднялись!

Данные похода:
Пройденное расстояние: 82,5 км.
Время движения 23.19 часа
Средняя скорость 3.3 км/ч
Общий подъем 5650 м
 

 Материалы и фото предоставлены Александром Заколодним.

ОСТАННІ НОВИНИ

22/05/2024
Помер ветеран харьківского альпінізму Ігор Рудерман

21 травня 2024 року помер ветеран харківського альпінізму Рудерман Ігор Львович (1937–2024).

КМС з альпінізму, інструктор-методист 1-ї категорії, володар жетону «Рятувальний загін» (№ 1258). З 1995 р. проживав у Бохумі (Німеччина).

Ігор Львович закінчив ХПІ, інженер-конструктор, кандидат технічних наук. Був членом бюро альпсекції Харківської облради ДСТ «Авангард», членом бюро Федерації альпінізму Харкова, тренером міської школи інструкторів з 1968 до 1971 року. Майже щосезонно з 1965 по 1990 рік брав участь у рятувальних роботах.

15/05/2024
Харків'яни на молодіжному чемпіонаті Украйни зі скелелазіння

З 9 по 14 травня в м. Київ відбувся молодіжний чемпіонат Украйни зі скелелазіння (швидкість, болдеринг, трудність, двоборство). Збірна команда Харківської області прийняля участь в цих змаганнях.

Харкiвськi спортсмени попри все показали гідні результати та зайняли 15 призових місць в цих змаганнях: 

23/04/2024
Харківські альпіністи змагалися на Кубку України

18-21 квітня у місті Одеса відбулися змагання Кубку України з техніки альпінізму! 

Раніше цей етап Кубку в квітні ми традиційно проводили на скеледромі «Вертикаль» та він був присвячений пам’яті Ігоря Свєргуна, але з 2022 року з причини військових дій проведення змагань в Харкові було заборонено.

В цьому році Харківський облспорткомітет зміг відрядити збірну команду Харківської області під керівництвом Євгена Тимко в складі 3-х зв’язок, які зайняли в змаганнях 3,5 і 6 місця. Та за сумою балів Харківська область набрала найвищу кількість балів.

24/02/2024
90-річний Ювілей Юрія Михайловича Мацевитого!!!

90 років виповнюється 24 лютого 2024 року Мацевитому Юрію Михайловичу – Майстру спорту з альпінізму, Заслуженому тренеру України, інструктору-методисту 1-ї категорії, Чемпіону України.
Вітаємо Юрія Михайловича! Бажаємо здоров'я та очікуємо дуже цінних для нашого клубу спогадів у майбутній книзі про харківських альпіністів.!
На початку 1960-х років Юрій Михайлович очолював секцію альпінізму ХПІ, з 1958 по 1973 рік – обласну секцію ДЗГ «Буревісник», з 2003 по 2007 рік – Президент Харківської обласної Федерації альпінізму та скелелазіння.

16/01/2024
Запрошуємо сплатити членські внески на 2024 рік!

Відкривається сплата поточних членських внесків на 2024 у ГО «ФAiC України» та Відокремлений підрозділ у «ФAiC України» у Харківській області (умовно - ФАСХО).

Згідно Положення про членські внески, оплату треба зробити до кінця лютого. Якщо це не буде зроблено, після 10 березня можуть бути обмеження до участі у всеукраїнських змаганнях.

Внесок у ГО «ФAiC України» складає 250 грн дорослі, 100 грн - діти, для нових людей - разовий вступний внесок у ГО «ФAiC України» (200 грн); внесок в ФАСХО (ХОКА) – базова ставка – 200 грн.