Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Зимняя экспедиция Харьковского клуба альпинистов на Казбек – Эльбрус.

автор: 
Заколодний А.В.

Идея поехать на Казбек пришла еще прошлой зимой, после того как мы успешно сходили на Эльбрус. Логичной целью наших зимних приключений стал Казбек, и по умолчанию Эльбрус.

 

 

Идея летала в воздухе весь летний сезон. Активная фаза подготовки к восхождению началась с октября, а именно определился основной состав участников. Все усиленно начали тренироваться. С учетом специфики предстоящего мероприятия, можно сказать, что ребята начали целиком жить тренировочным циклом. В конце января прошли, тренировочный поход по области, притерли ноги к ботинкам, подогнали снаряжение. И наконец-то была назначена дата отъезда на 15 февраля.

Наш трансфер был похож на отъезд настоящей экспедиции в  далёкие края. Два «буса», рюкзаки на крыше, куча друзей и знакомых, расстроенные жены, орущие дети - вообще, наше отбытие напоминало отъезд англичан на Эверест. Сама дорога до села Казбеги заняла 16 часов без особых приключений. За это время мы пересекли четыре границы, кучу постов милиции и полиции, самое удивительное, что  нигде не были уличены в нарушении закона.

Рассвело – и вот Казбек, выглядит сурово, ребята аж приникли, кто-то робко сказал - как мы туда залезем? Но с началом движения подобных фраз я больше не слышал. Подход к метеостанции занял два дня, ночевали недалеко от штатных летних ночевок где-то на 2900.

Метеостанция находится на высоте 3600 – вид у нее убогий, выломана дверь везде кучи мусора - но это ничего. Только вот нас обилетили возле местного МЧС, сначала просили по 15 баксов с человека за ночь. На это согласиться мы не могли и сошлись на 8 баксах. Конечно, и эта цена необоснованно велика. Тем не менее, метеостанция это отличный базовый лагерь в зимних условиях, который мы обжили и даже привыкли к быту.

Акклиматизировались мы на классической тропе, заодно и промаркировали ее флажками. Дошли до 4150, почти до перевала. Состояние маршрута хорошее, ледник хорошо закрыт мосты крепкие, бутылочного льда на маршруте нет. Некоторые товарищи все равно всячески пытались проваливаться в трещины, но все это было штатно. Также в этот день мы провели снежно ледовые занятия.  Можно сказать, подготовились к восхождению. Следующий день был днем отдыха и праздника живота.

Восхождение – встали в два ночи, и тут на… Два самострела! Есть у нас такой – студент медицинского факультета уважаемого вуза, соответственно имеющий доступ к общественной аптеке. Явился как приведение в полумраке метеостанции. Говорит - я типа хотел выпить фталазол (от поноса), а в темноте выпил фуросемид (мочегонный), ну и как следствие заливал желтый каток на выходе, говорит, 9 раз успел. Второй, тоже хорош - пол дня проспал, а вечером одел два теплых носка и залез в спальник на -1000. Как следствие - «траншейная стопа». Надо сказать, что оба в прошлом году зимой сходили на Эльбрус и не только. Вышли через 100 метров еще один начал жаловаться на отсутствие сил,  через 150 метров вернулся обратно. Думаю: ладно, ничего.

Так вот, восхождение: Вышли в три часа ночи, к рассвету начали траверсировать ложную вершину, к 11 пришли на перемычку около 12 были на вершине. С перемычки спустились прямо вниз на плато и к 16 часам были на метеостанции. Все парни молодцы терпели, шли, на вершину ползли - борясь со шквальным ветром. Вниз тоже ползли от усталости. Перила не вешали, необходимости не было, везде ходили одновременно. Только вот некоторые товарищи умудрились потерять рукавицы, термоса, маску… но это не самые страшные потери.

На базу пришли уставшие, но довольные победой. И тут на… - еще новость, Андрюха, который вернулся уже в полнейшем бреду, по всем признакам отек легких. Динамика развития болезни молниеносна. Первое что пришло в голову - спускать, потом - как? Все устали, дело к ночи, потом – вертолет. В Грузинском МЧС сказали: «если что, звони 112 и все будет хорошо». Какой там, минут 40 звонил! Параллельно дозвонился нашему другу Бидзине - вот кто МЧС и национальная гвардия. Короче, через час прилетел вертолет хелиски из Гудаури. Погрузили уже бессознательного Андрюху и проводили ревущую машину взглядом. Через два часа узнали, что все обошлось, Андрей в норме, - отлегло. На следующий день спустились к машинам и поехали в Тбилиси, а вечером к нам присоединился Андрей. Говорит, помню только сирену скорой помощи. На самом деле нам всем очень повезло, что в Грузии есть Бидзина, а в Гудаури - вертолетная компания. И все сложилось именно так, а не по другому. 

Тбилиси - трудно описать словами - гостеприимство местного альпклуба в лице дяди Гиви. Накормил, напоил… Потом были сероводородные бани, о это – «кайф»! Потом еще напоили, накормили… и так по кругу.

Конечно, после такого отдыха стало маловато приключений, и поехали мы на Эльбрус. Там все было стандартно: заехали на канатке, жили в приюте, сходили на скалы Пастухова. В 4 утра вышли, в 11 были на вершине и пошли вниз. Пока шли вниз наблюдали кампанию из трех человек, которые поднимались наверх с недостаточной акклиматизацией. На спуске начали чудить, в итоге спасли их спасатели МЧС. Вот только моя маска досталась ослепшему парню, который не утруждался возвратом.

Дорога домой, как и туда, прошла гладко и быстро. Мужья были возращены своим женам и детям, сыновья матерям… И, лишь на некоторых лицах, был лёгкий поцелуй Эльбруса.

Огромное спасибо: Бидзине Гуджабидзе и дяде Гиви.

Проект поддерживала кампания THE NORTH FACE. 

Опубликовано: 
16 March, 2014

ОСТАННІ НОВИНИ

02/04/2026
Помер Микола Рубінський

На 87 році життя нас покинув Рубінський Микола Данилович - КМС з альпінізму, інструктор-методист 1-ї категорії, жетон "Рятувальний загін" № 441.
Доцент Харківського медінституту, кандидат медичних наук.
У студентській секції інституту захопився альпінізмом. У 1959 в а/таборі "Цей" підкорив першу вершину п. "3700". В а/таборах "Білалакаю", "Ельбрус", "Цей", "Безенгі", "Туюксу" підвищував альпіністську кваліфікацію. У 1966 закінчив Всесоюзну школу інструкторів в а/л "Ельбрус".

23/03/2026
1-ше місце команди харківських скелелазів на Чемпіонаті України

Вітаємо харківських скелелазів з перемогою!!!
20-22 березня в Києві на скеледромі Гіперіон пройшов чемпіонат України зі скелелазіння, вид- болдеринг. Харківську обл. представляли 16 спортсменів. У командному заліку Харківська область зайняла 1 командне місце.
Чоловіки:
1 місце - Внуков Максим, МСУ, ДЮСШ ХФТІ, тренер Маренич В.
2 місце - Мироненко Микита, м.Київ
3 місце - Беспалий Дмитро, ДЮСШ ХФТІ, тренери Маренич В. Самсонова Л.
Вітання Дімі Беспалому, який виконав норматив МСУ)))

03/03/2026
Збори харківського підрозділу ФАіС України

3 березня 2026 року відбулися збори Відокремленого підрозділу Федерації альпінізму і скелелазіння України у Харківській області. На порядку денному було три питання: звіт про роботу у 2025 році, вибори Голови харківського підрозділу, обрання делегатів на Звітну Конференцію ФАіС України за підсумками роботи Федерації за 2024-2025 роки, що відбудеться 14.03.2026р. 
По первому питанню були обговорені успіхи та проблеми підрозділу за минулий рік. По другому - Головою Харківського ВП обрано Геннадія Копейку. По третьому - обрані делегати на Конференцію ФАіС України:

03/03/2026
На 85-му році нас покинув Микола Кокодій

У нас знову втрата… 2 березня на 85-му році життя покинув нас активний член нашої спільноти Харківського клубу альпіністів, альпініст, професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Микола Григорович Кокодій.
Микола Григорович у молодості займався альпінізмом, не досяг високих вершин, але він скорив багато вершин у науковій діяльності. Він полюбляв клубні збори альпіністів, майже завжди був присутній - інтелігентний, освічений, скромний, ввічливий - дуже приємний співрозмовник. 
Світла пам’ять нашому другу!

06/02/2026
Сумна новина, помер Володимир Сухарєв!

Сумна новина, вчора 5 лютого помер Сухарєв Володимир Миколайович.
Перед його 85-річним Ювілеєм (тиждень тому) йому робили чергову операцію, після якої він знаходився в реанімації...
Володимир Миколайович все своє життя присвятив справі альпінізму. Він був неординарною людиною зі своїм баченням, зі своїм характером, але дуже багато зробив для розвитку харківського та українського альпінізму. Його вихованці щиро його шанували та поважали, бо там де керував Сухарєв завжди була тепла атмосфера та родинні відносини.