Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Зимняя экспедиция Харьковского клуба альпинистов на Казбек – Эльбрус.

автор: 
Заколодний А.В.

Идея поехать на Казбек пришла еще прошлой зимой, после того как мы успешно сходили на Эльбрус. Логичной целью наших зимних приключений стал Казбек, и по умолчанию Эльбрус.

 

 

Идея летала в воздухе весь летний сезон. Активная фаза подготовки к восхождению началась с октября, а именно определился основной состав участников. Все усиленно начали тренироваться. С учетом специфики предстоящего мероприятия, можно сказать, что ребята начали целиком жить тренировочным циклом. В конце января прошли, тренировочный поход по области, притерли ноги к ботинкам, подогнали снаряжение. И наконец-то была назначена дата отъезда на 15 февраля.

Наш трансфер был похож на отъезд настоящей экспедиции в  далёкие края. Два «буса», рюкзаки на крыше, куча друзей и знакомых, расстроенные жены, орущие дети - вообще, наше отбытие напоминало отъезд англичан на Эверест. Сама дорога до села Казбеги заняла 16 часов без особых приключений. За это время мы пересекли четыре границы, кучу постов милиции и полиции, самое удивительное, что  нигде не были уличены в нарушении закона.

Рассвело – и вот Казбек, выглядит сурово, ребята аж приникли, кто-то робко сказал - как мы туда залезем? Но с началом движения подобных фраз я больше не слышал. Подход к метеостанции занял два дня, ночевали недалеко от штатных летних ночевок где-то на 2900.

Метеостанция находится на высоте 3600 – вид у нее убогий, выломана дверь везде кучи мусора - но это ничего. Только вот нас обилетили возле местного МЧС, сначала просили по 15 баксов с человека за ночь. На это согласиться мы не могли и сошлись на 8 баксах. Конечно, и эта цена необоснованно велика. Тем не менее, метеостанция это отличный базовый лагерь в зимних условиях, который мы обжили и даже привыкли к быту.

Акклиматизировались мы на классической тропе, заодно и промаркировали ее флажками. Дошли до 4150, почти до перевала. Состояние маршрута хорошее, ледник хорошо закрыт мосты крепкие, бутылочного льда на маршруте нет. Некоторые товарищи все равно всячески пытались проваливаться в трещины, но все это было штатно. Также в этот день мы провели снежно ледовые занятия.  Можно сказать, подготовились к восхождению. Следующий день был днем отдыха и праздника живота.

Восхождение – встали в два ночи, и тут на… Два самострела! Есть у нас такой – студент медицинского факультета уважаемого вуза, соответственно имеющий доступ к общественной аптеке. Явился как приведение в полумраке метеостанции. Говорит - я типа хотел выпить фталазол (от поноса), а в темноте выпил фуросемид (мочегонный), ну и как следствие заливал желтый каток на выходе, говорит, 9 раз успел. Второй, тоже хорош - пол дня проспал, а вечером одел два теплых носка и залез в спальник на -1000. Как следствие - «траншейная стопа». Надо сказать, что оба в прошлом году зимой сходили на Эльбрус и не только. Вышли через 100 метров еще один начал жаловаться на отсутствие сил,  через 150 метров вернулся обратно. Думаю: ладно, ничего.

Так вот, восхождение: Вышли в три часа ночи, к рассвету начали траверсировать ложную вершину, к 11 пришли на перемычку около 12 были на вершине. С перемычки спустились прямо вниз на плато и к 16 часам были на метеостанции. Все парни молодцы терпели, шли, на вершину ползли - борясь со шквальным ветром. Вниз тоже ползли от усталости. Перила не вешали, необходимости не было, везде ходили одновременно. Только вот некоторые товарищи умудрились потерять рукавицы, термоса, маску… но это не самые страшные потери.

На базу пришли уставшие, но довольные победой. И тут на… - еще новость, Андрюха, который вернулся уже в полнейшем бреду, по всем признакам отек легких. Динамика развития болезни молниеносна. Первое что пришло в голову - спускать, потом - как? Все устали, дело к ночи, потом – вертолет. В Грузинском МЧС сказали: «если что, звони 112 и все будет хорошо». Какой там, минут 40 звонил! Параллельно дозвонился нашему другу Бидзине - вот кто МЧС и национальная гвардия. Короче, через час прилетел вертолет хелиски из Гудаури. Погрузили уже бессознательного Андрюху и проводили ревущую машину взглядом. Через два часа узнали, что все обошлось, Андрей в норме, - отлегло. На следующий день спустились к машинам и поехали в Тбилиси, а вечером к нам присоединился Андрей. Говорит, помню только сирену скорой помощи. На самом деле нам всем очень повезло, что в Грузии есть Бидзина, а в Гудаури - вертолетная компания. И все сложилось именно так, а не по другому. 

Тбилиси - трудно описать словами - гостеприимство местного альпклуба в лице дяди Гиви. Накормил, напоил… Потом были сероводородные бани, о это – «кайф»! Потом еще напоили, накормили… и так по кругу.

Конечно, после такого отдыха стало маловато приключений, и поехали мы на Эльбрус. Там все было стандартно: заехали на канатке, жили в приюте, сходили на скалы Пастухова. В 4 утра вышли, в 11 были на вершине и пошли вниз. Пока шли вниз наблюдали кампанию из трех человек, которые поднимались наверх с недостаточной акклиматизацией. На спуске начали чудить, в итоге спасли их спасатели МЧС. Вот только моя маска досталась ослепшему парню, который не утруждался возвратом.

Дорога домой, как и туда, прошла гладко и быстро. Мужья были возращены своим женам и детям, сыновья матерям… И, лишь на некоторых лицах, был лёгкий поцелуй Эльбруса.

Огромное спасибо: Бидзине Гуджабидзе и дяде Гиви.

Проект поддерживала кампания THE NORTH FACE. 

Опубликовано: 
16 March, 2014

ОСТАННІ НОВИНИ

08/10/2026
Раптово померла Ірина Єрмакова

6 жовтня у Словаччині раптово померла наш друг та активний член Харківського клубу альпіністів Ірина Єрмакова – українська художниця, дизайнер та дослідник мистецтва, яка народилася у Харкові 11 червня 1968 року. 
Ірина у молодості займалася альпінізмом, мала 1 й розряд й кваліфікацію інструктора 3-ї категорії, ходила у горах Кавказу та Тянь-Шаню. Приймала активну участь у становленні Харківського альпклубу.
Закінчила Харківську Інженерно-педагогічну академію. Пізніше знайшла своє призначення у художній творчості, приймала участь у міжнародних та регіональних художніх виставках, арт-проектах та пленерах.

06/10/2026
30 років тому на Шиша Пангма загинув Віктор Пастух

30 років тому на схилах вершини Шиша Пангма (8027м) зникли відомі українські альпіністи Заслужений майстер спорту Віктор Пастух (Харків) та Майстер спорту Геннадій Василенко (Ялта). Під час негоди вони ввечері спробували спуститися з третього до другого табору, але ні ввечері, ні вранці у другий табір вони не прийшли. Пошуки результату не дали, на шляху спуску виявили винос великої лавини.
Віктор Пастух - лікар-травматолог, кандидат медичних наук. Працював у Харківській міській лікарні швидкої допомоги, потім - асистент кафедри ортопедії, травматології та військово-польової хірургії Харківського медичного інституту.

01/10/2026
Помер видатний альпініст Віктор Козявкін.

Знову сумна новина – нас залишають ветерани харківського альпінізму, ситуація в Україні цьому сприяє. 27 вересня на 97-му році життя помер Козявкін Віктор Васильович (07.01.1930-27.09.2026).
Майстер спорту з альпінізму та скелелазіння, Інструктор альпінізму 1-ї категорії, чемпіон України та СРСР. Учасник перших всеукраїнських змагань зі скелелазіння у 1952 – 1953 роках. В змаганнях зі скелелазіння різного рівня виступав понад 20 років. За 40 років занять альпінізмом здійснив понад 200 сходжень. Був активним членом Харківського клубу.

26/09/2026
Харків'яни - чемпіони України!

19-20 вересня на скельному масиві в с. Буки Уманського району Черкаської області проходив чемпіонату України з техніки альпінізму. З огляду на теперішні часи до змагань долучилося багато альпіністів - 20 спортсменів. Вперше в історії українського альпінізму серед учасників змагань у більшості були жінки - 11. Гендерна ситуація в Україні суттєво погіршується...
Харків - чемпіони!!!

Призерами стали зв’язки:
1. Панков Дмитро - Рєпко Олена (Харків)
2. Медик Святослав - Пирогов Артем (Київ)
3. Риженко Дар'я (Харків) - Чернявська Євгенія (Одеса)
Вітаємо переможців та учасників змагань!

24/09/2026
Сьогодні пішов з життя Юрій Михайлович МАЦЕВИТИЙ

Сьогодні 24 вересня на 93 році пішов з життя видатний вчений і альпініст, почесний громадянин м. Харкова Юрій Михайлович МАЦЕВИТИЙ.
Його титули та почесні звання важко перерахувати: 
Юрій Михайлович  тривалий час очолював Інститут енергетичних машин і систем ім. А. М. Підгорного НАН України (1996-2016рр), вчений в галузі теорії обернених задач теплопровідності, академік НАН України, професор, лауреат Державних премій СРСР і України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат іменних премій видатних вчених НАН України, премій академій наук Білорусі і Молдови, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ст., останній час - радник при дирекції Інституту енергетичних машин і систем.
Юрій Михайлович (у середовищі альпіністів його звали ЮМ) – Майстер спорту з альпінізму (1960), Заслужений тренер України, інструктор–методист 1-й категорії. Чемпіон України. Президент Харківської обласної Федераціі альпінізму і скелелазіння та член Президії Федераціі альпінізму і скелелазіння України (2003 – 2007).