Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Музейный экспонат - Швейцарский флаг, найденный в горах Кавказа!

27 February, 2011

В музее Харьковского альпклуба хранится Швейцарский флаг, который оставили в горах Кавказа погибшие швейцарские альпинисты 80 лет назад!

Расследование этой истории провела Валентина Рябинина:
30 июля 1931 года: В Безенги на Миссес-тау при подъеме по Зап. гребню (маршрут 4А) пропала четверка альпинистов, среди которых были два москвича - Юрий Гольдовский, Саул Левин и два швейцарца - Мако Меглин, Иосиф Хеглин.

С морены от Миссес-коша хорошо видна скалистая Миссес-тау с обращенным к СЗ крутым висячим ледником. За попытку взять ее с этой стороны и заплатили жизнью у самой вершины альпинисты. Были организованы спасательные работы, но найти четверых альпинистов не удалось. В спасательных работах принимали участие и впервые приехавшие на Кавказ молодые красноярцы - братья Абалаковы Виталий (инженер) и Евгений (скульптор), а также Валентина Чередова (замечательная скалолазка – постоянная их спутница по таежным путешествиям). Красноярские столбы они считали своими «скалами – воспитателями». Они впервые приехали на Кавказ и не куда-нибудь, а сразу в Безенги, т.к. решили стать альпинистами и мечтали покорить грозный пятитысячник и красивейшую вершину - Дых-тау (5158м). А тут спасательные работы!
 

Навстречу спускалась большая группа альпинистов, которые возвращались с Миссес-тау, считая, что после обильных снегопадов поиски погибших бесполезны и опасны. У Караул-коша их встретил брат погибшего Саула Левина – Эммануил. Виталий хорошо знал обоих братьев по Москве, знал горячую привязанность Эммануила к Саулу, знал, что он не успокоится, пока есть хоть малейшая надежда отыскать тело. Виталий понял, что организация поисков ляжет на его плечи, т.к. подавленный гибелью брата Эммануил сам нуждался в поддержке не словами, а делом.
 

Наутро Виталий, Эммануил кабардинец Алчигир вышли на осмотр северо-западной стены, куда могли скатиться тела погибших, если они сорвались с предвершинного гребня. Три дня лазали по трудным склонам, до боли в глазах всматриваясь в каждый подозрительный выступ, спускаясь по веревкам в каждую трещину. Единственным необследованным участком был висячий ледник под вершиной. Через день они вышли все вместе на Миссес-тау «в лоб» для осмотра ледника и вершинного гребня. На гребне правее языка ледника нашли бивуак пропавшей группы и часть оставленных швейцарцами вещей. На леднике начали планомерный осмотр трещин. Но безрезультатно.

Пройдя ледник вверх, обнаружили рукавицу и несколько оберток от шоколада на гребне над ледником. Предыдущие поисковые группы установили, что группа на вершине не была. Нужно осмотреть южный кулуар, крутой забитый фирном. Но началась гроза, разбушевалась непогода. Два дня провели в каком-то жолобе, накрывшись палаткой, одежда отсырела, от неудобного положения ныли все кости. Продукты подходили к концу. Эммануил сильно простудился, мучительно кашлял. Утром все было занесено снегом. Вероятно, группу снесло лавиной в трещину ледопада и там засыпало. Поиски пришлось прекратить. Спустились по крутому заснеженному кулуару и к полудню добрались да Миссес-коша.
 

Июль, 1956 год: Группа инструкторов альплагеря «Накра»: М.Я.Алферьев, В.Денисова, В.Карась, П.Собенко шли на траверс вершин Безингийской стены Дых-тау – Мижирги по маршруту 5Б кат.тр.
 

Дорога из лагеря до Безинги далекая, поэтому с восходителями шла группа вспомогателей, которой руководила инструктор Галя Свинтицкая: В.Гребнев, Д.Назаренко, Л.Куклин, А.Сидоров, И.Остапчук (харьковчане) и двое ленинградцев Ю.Русак и С.Смоляков.
 

Сначала ехали в Местию до Жабеша, потом по тропе до перевала Верхний Цаннер (3950 м). С перевала открылся вид на Тетнульд – главное украшение Цаннерского ледника. Голубая вершина в белоснежно-сияющей шапке, с которой бахромой свисали громадные сосульки. Спустились на Безингийский ледник и, огибая лабиринты трещин, пересекли его. Ночевали на Северном гребне почти под вершиной. Утром по фирну и скалам все поднялись на Дых-тау по Северной стене, 4А (маршрут, впервые пройденный братьями В.и Е. Абалаковыми и В.Чередовой в 1931 г.). Погода прекрасная. Почти час провели на вершине, любуясь сверкающим сказочным одеянием соседних вершин. Группа М.Я. Алферьева на Мижирги, а вспомогатели — вниз по размякшему фирну на гребень Миссес-тау. Ночевали на полке. Ночь была теплая, после солнечного дня наверху ничего не замерзло. Поэтому, когда утром начали спускаться по ледово-снежному кулуару (после 2-3-х веревок) сверху полетели камни. Слава Гребнев шел в связке с Димой Назаренко, и во время камнепада они очутились по разные стороны кулуара, вжавшись в скальные «карманчики». Камнепад пронесся над их головами, все остались живы и без повреждений, но вот веревка оказалась перебитой. Пошли дальше взбудораженные и взвинченные опасным спуском. Вскоре сели передохнуть. И тут Слава Гребнев заметил, что из-под камня виднеется какая-то тряпочка. Из любопытства он потянул за край и вытащил побитый камнями, истерзанный ветрами ШВЕЙЦАРСКИЙ ФЛАГ.
 

23 февраля 2011 года: На очередной плановой встрече ветеранов Харьковского альпклуба Дмитрий Назаренко рассказал мне некоторые подробности этой истории. Как он, тогда еще начинающий альпинист, тащил неимоверно тяжелый рюкзак, как сорвался в верхней части кулуара и был задержан Славой Гребневым. Последствия этого восхождения он ощущает до сих пор, так как тогда повредил позвоночник…
 

Если кто-нибудь знает какие-нибудь подробности этой истории 80-ти летней давности, о пропавших тогда альпинистах – расскажите. Будем очень благодарны. 

ОСТАННІ НОВИНИ

29/03/2022
Нове видання книги Е.Моргана «Лхоцзе. Південа стіна»

<>

Книга Едварда Моргана «Лхоцзе. Південа стіна» вийшла в новій редакції на італійській мові. В 2021 році ця книга українською мовою вийшла в видавництві «TravelBook».

Інтрига автора:

Чи був українець першим, хто піднявся на південну стіну Лхоцзе?

«Це найскладніша стіна з усіх восьми тисяч. Стіна, від якої перехоплює подих, яка змінює велич людини та альпініста. Обличчя, яке змушує мріяти...» Так Ерве Бармас пише про «темну сторону» Лхоцзе, яка роками відкидала найкращих італійських, югославських, французьких альпіністів, двічі перемагала Рейнгольда Месснера, вбивала поляка Кукучку...

28/03/2022
Пошкоджено спортивний манеж ХАІ

Геннадій Копейка: "Сьогодні "прилетіло" до моєї Альма-матер - Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського "Харківський авіаційний інститут".

У 1980-х ми з друзями зробили в ХАІ скеледром – один із перших у Харкові. Пізніше альпіністи зробили скелелазний стенд у спортивному манежі ХАІ.

Хайовці і альпіністи-висотники відгукніться, потрібна допомога у відновленні! Пишіть на особисту сторінку ФБ."

05/03/2022
Десятий день війни...

Десятий день війни... Ми живі!

Але вже на Харківщині загинуло 188 осіб, серед яких 122 цивільних, у тому числі 5 дітей.

Як швидко, за кілька днів, стерлася межа між життям і смертю!
Прокинувшись вдосвіта о 4:50 ранку 24 лютого, я за 2 секунди зрозумів, що життя змінилося. Змінилося кардинально та надовго. Зрозумів, що це вже сталося, і тепер нормальне життя закінчилося, почалося виживання: рятувати сім'ю, рятувати сина, рятувати Батьківщину!

01/03/2022
Відкритий лист до Федерації альпінізму Росії

Відкритий лист Федерації альпінізму та скелелазіння України президентові Федерації альпінізму Росії:

Президенту Федерації альпінізму Росії Слотюку О.А.
Олексію Анатолійовичу!

24 лютого 2022 року о 4:00 ранку за наказом президента Російської Федерації бомбардували Київ, Харків та інші міста України, Ваша країна розпочала повномасштабну війну проти незалежної України.

Вже шостий день ракетні бомбардування в наших містах, російська армія вторглася на територію України з півночі, сходу та півдня. Обстріляють житлові квартали міст, гинуть мирні люди і наші діти.

08/02/2022
65 років від дня народження ЗМС Віктора Пастуха

Сьогодні виповнюється 65 років від дня народження видатного харківського альпініста Віктора Івановича Пастуха.
У "зірковій українській команді" разом із Сергієм Бершовим, Михайлом Туркевичем, Олексієм Москальцовим, Геннадієм Копійкою пройшов маршрути вищої категорії складності на пік Шуровського, Чатин, Шхельду, Асан, став Чемпіоном СРСР на Ушбі, зійшов на Канченджангу (1989) ), брав участь в інших гімалайських експедиціях.
Заслуженому майстру спорту, лікаря-травматолога, кандидата медичних наук Віктора Пастуха не виповнилося 40-ка, коли він, у розквіті своїх сил і кар'єри, 5 жовтня 1996 року пішов від нас назавжди на схилах Шиша-Пангми.
Світла пам'ять!