Учасник ВВВ. МС з альпінізму (1952). Старший інструктор. Доктор географічних наук, професор. Альпінізм для Павла Ковальова почався з багаторазових одиночних сходжень на Красноярські стовпи, у тому числі і на найважчі — «Пір'я» та «Мітру». Потім закінчив Всесоюзну школу інструкторів з альпінізму, працював інструктором в альптаборі ДЗГ «Наука» в ущ. Адир-су та Українській школі інструкторів під кер. М.Т. Погребецького. 1939 — кер. зимового сходження на Софруджу; 1940 — тр. Уллу-тау-чана; тр. в. Джайлик із півдня на північ; 1941 — великий гірськолижний похід через Чучхурський перевал у Домбаї. У 1941 році розпочав війну інструктором-зв'язківцем, потім був командиром взводу батальйону спеціального мінування. Брав участь у боях під Харковом, звільняв Білорусь, закінчив війну в Берліні. Брав участь у розмінуванні підземної канцелярії Гітлера. Нагороджений трьома орденами та бойовими медалями. Повернувшись до Харкова після війни, з ентузіазмом включився у відновлення та будівництво Української школи інструкторів в ущ. Аділ-су і працював там ст. інструктором. Здійснив сходження: Донгуз-Орун по Пн.-Сх. ребру (1947); тр. Двузубка — п. 25-річчя Радянського альпінізму — п. Кавказ — Бжедух — п. Вільної Іспанії, 5А (1950); тр. в. Долра — Хевай (1951); тр. обох вершин Ушби з півночі, 5А (1952). Протягом багатьох років був керівником високогірних льодовикових експедицій ХДУ з міжнародних програм. Підготував кілька науково-методичних робіт, опублікованих у збірниках «На просторах Батьківщини чудової», «Переможені вершини». Автор популярних книг «Кавказ» та «Обитель снігів».