Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Приключения на Монблане.

24 July, 2019

В то время, как команда Харьковской федерации альпинизма и скалолазания в составе Александра Заколоднего, Евгения Полтавца, Евгения Тимко и Валентина Сипавина (почти все Мастера спорта) успешно завершала прохождение маршрута «Divine Providence» 6-А категории трудности (в описаниях до 7с, А3, один из самых сложных в Альпах) в рамках чемпионата Украины по альпинизму, мы, тренерская группа (она же группа поддержки, все МСМК) Геннадий Копейка и Алексей Макаров совершили традиционное ежегодное восхождение для поддержания формы на Монблан 2-А категории трудности «через три Монблана» - Mont Blanc du Tacul, Mont Maudit, Mont Blanc (4810м).

Ранее мы уже ходили на Монблан со всех трех сторон не по одному разу, поэтому сейчас был выбран усложненный вариант маршрута траверса Монблана (Италия - Франция). После предварительной трехдневной акклиматизации на Гранд-Парадизо (4061м), мы 19.07 переехали в Курмайор и поднялись на канатке на гребень, разделяющий Италию и Францию. Как в своё время Плейшнер, правда - без лыж, под палящим солнцем преодолели 2,5 часовый переход по снежному плато на хижину «Космик». На следующий день предприняли восхождение на один из близлежащих пиков и преодолели комфортный скальный гребень с выходом на террасу Космика. За оставшееся свободное время дня, с интересом прочел книгу "Чогори.К2", в которой я оказался случайно соавтором, узнал некоторые новые факты из истории покорения К2 и как эта экспедиция изменила судьбу легендарного Вальтера Бонатти.

Восхождение «через три Монблана» изначально было назначено на 21 июля, хотя прогноз погоды на этот день был не лучший – теплая ночь, осадки в виде снега до 30-40см и ветер до 40 км/ч, который к 8 утра должен был стихнуть… В ночь штурма вершины мы в боевом настроении в час ночи спустились в столовую и обнаружили там не так много желающих идти на вершину, как это бывает обычно в выходные дни, хотя отель был забронирован на 100%. Позавтракав наспех молочным корнфлексом и бутербродом с кислым соком, мы не спеша вышли на тропу и обнаружили, что мы там одни! Небо было затянуто облаками, которые быстро перемещались под напором ветра, видимости не было, оказалось, что вышедшие ранее нас пару групп сбились с тропы и ушли в сторону. Позже мы видели фонарики, возвращавшихся в Космик альпинистов с разных сторон плато. Снег был довольно рыхлый и мокрый, нам не хотелось усердствовать в топтании тропы, поэтому шли не спеша и на средине подъема на первую вершину гребня (Mont Blanc du Tacul) нас догнали пару групп французских альпинистов. В моем фонарике сели батарейки, но мы двигались за французами, не упуская их из виду, и вскоре вышли на первую вершину и перешли к траверсу второй.

Погода как-то неожиданно стала меняться, усилился ветер, резко понизилась температура, выпавший недавно снег заметал тропу, местами образовались сугробы по колено. Тропы не видно… Когда мы подошли к «самым интересным местам» траверса, где тропа пролегает по крутому снежному склону с резким набором высоты, идущие впереди альпинисты собрались в кружок, посовещались и молча пошли обратно в хижину! Мы такой ситуации не ожидали: на популярном маршруте, где в сезон поднимается до двухсот альпинистов в день, мы оказались вдвоем, тропа заметена, темно.

4:45 утра. Решили копать снежную нишу и ждать пока рассветет. Пол часа пританцовывали в снежной яме. Солнечный свет стал пробиваться сквозь множество несущихся на огромной скорости темных туч. Мы увидели, что находимся на крутом склоне под двадцатиметровым ледяным сераком, снизу - бергшрунд. Решили идти дальше, если найдем старую тропу.

Преодолев снежные заносы, мы увидели местами следы старой тропы и стали продвигаться вверх. Приходилось заново топтать следы. Были удивлены безбашенностью французских (и не только) гидов, которые ведут новичков по этому очень крутому ледово-снежному склону в связках на коротком поводке, без организации страховки. Срыв одного из альпинистов наверняка приведет к срыву связки из 4-5 человек, а внизу по склону совсем не далеко огромные трещины. Идти на таком склоне приходится порой на передних зубьях, а страховаться очень сложно – ледобур не держит в пузырчатом льду и фирне, а древко ледоруба вогнать в склон не получается… Приходится идти, вонзая штучек ледоруба в рыхлый лед. Это дает точку опоры для одного человека, но связку из нескольких альпинистов никак не сможет задержать.

Перекрестившись, выползаю за перегиб крутого склона между второй и третьей вершиной, но… начинается самое страшное. Дикий порыв ветра меня чуть не сбрасывает обратно. Техническая трудность маршрута закончилась, остался длинный пологий подъем на главную вершину Монблана. Но такой силы ветер в горах я встречал пару раз: когда не смог дойти до вершины Эвереста и вернулся с высоты 8300м назад, потому что устоять на ногах было не возможно, и прошлой осенью на Мера-пике, когда по прогнозу было 17 градусов мороза и ветер 104 км/ч (по ощущениям – минус 34 градуса). Но назад возвращаться тоже никак не хотелось, и мы с Алексеем решили идти на вершину, после чего спускаться вниз через Гютэ.

Сверху перчаток я, как и Алексей, одел запасные пуховые варежки и старался идти спиной к ветру. Три часа борьбы с ветром казались вечностью. Обещанное прогнозом прекращение ветра не состоялось, мы шли как в аэродинамической трубе. Пальцы рук, даже в трехслойных рукавицах замерзали, приходилось ими постоянно шевелить. Когда под вершиной тропа стала по склону подниматься зигзагом, на подъеме влево ветер мощно подталкивал в спину, на зигзаге вправо приходилось идти задом, с трудом преодолевая его натиск.

Каково же было наше удивление, когда мы, с замерзшими напрочь руками, заползли на вершину, и обнаружили, что там ветер значительно меньше. А еще больше поразило, что приблизившиеся к нам две француженки, поднявшиеся на вершину со стороны Гютэ, наивно попросили их сфотографировать. Я сначала удивился такой наглости, потому что некоторые пальцы рук от мороза и ветра потеряли чувствительность, но потом понял, что они же «из другой планеты» и ничего не знают о нашей многочасовой борьбе с морозом и ветром… Их милая улыбка мгновенно согрела мои руки, как Герда растопила сердце Кая. Я снял рукавицы и сделал несколько фото…

Оказалось, что аэродинамическая труба была между «второй и третьей» вершинами Монблана, а со стороны маршрута Гютэ погодная обстановка совершенно другая. Порывы ветра были не так сильны, и с этой стороны на вершину поднялись довольно много альпинистов. Траверс Монблана от Космика до «трамвайчика» у нас занял чуть более 13 часов.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОСТАННІ НОВИНИ

04/02/2023
Неймовірна втрата!

Неймовірна втрата для Харківського клубу альпіністів та для сучасного українського альпінізму! 21 січня між Соледаром і Бахмутом в одному бою, немов на одному сходженні, загинули двоє друзів альпіністів - Олександр Заколодний та Григорій Григор’єв.

Вічна пам'ять героям!

Олександр і Григорій тепер знову поруч. Назавжди...

Вони зараз пов'язані одною мотузкою, як раніше в горах. Ця мотузка зв'язує їхні хрести на могилах та об'єднує їхні душі!

02/02/2023
Поховання Григорія Григор'єва.

Поховання харківського спортсмена- альпініста Григорія Григор’єва, який загинув разом з Олександром Заколодним 21 січня 2023 року в боях під Соледаром,  відбудеться у четвер, 2 лютого, о 13:00 годині. Прощання на кладовищі №18 (пр. Гагаріна, виїзд на Безлюдовку).

Запрошуються всі, хто бажає вшанувати пам’ять загиблих героїв!

Григорій Григор'єв (35 років) - кандидат у Майстри спорту зі скелелазіння, 2 розряд з альпінізму. Полюбляв різні активності: туризм, марафон, велосипед, тріатлон. Виконував багато громадських справ, працюючи на скеледромі «Вертикаль», завжди допомагав на змаганнях в якості судді. Чесна, добра, порядна людина.

23/01/2023
Олександр Заколодний та Григорій Григор'єв загинули в бою.

21 січня під Соледаром загинули  харківські альпіністи Олександр Заколодний та Григорій Григор'єв.

Вони були друзями, обом було по 35, разом тренувалися, змагалися та їздили в гори. У перші дні військового вторгнення вони разом добровільно пішли захищати українську землю, воювали у спеціальному підрозділу та загинули поруч в одному бою.

Офіційно смерть не підтверджена. Бій був тяжкий і їх товариші не змогли забрати тіла загиблих.

Вічна пам'ять! Слава героям!!!

16/01/2023
Інформація про членські внески 2023

Шановні друзі!

Розпочався Новий рік, хоча ситуація в Харкові дуже складна, але життя продовжується, ми маємо нові спортивні плани та маємо надію, що вони здійсняться.

Ми запрошуємо всіх, хто має можливість, прийняти участь в спортивних змаганнях міжнародного, всеукраїнського та обласного (якщо буде змога їх провести) рівня, згідно Календарних планів. Харківський відокремлений підрозділ ФАіС України працює як дистанційно, так і в Клубі альпіністів (при потребі, за скороченим графіком). За інформацією на сьогодні, в поточному році планується фінансування спортивних заходів.

10/01/2023
Миколаю Міщенко - 85!

Сьогодні, 10 січня, своє 85-річчя відзначає харківський альпініст Микола Акимович Міщенко.

Кандидат у Майстри спорту з альпінізму, «Сніговий барс», інструктор з гірських лиж, член Спілки художників.
Вітаємо вельмишановного Ювіляра від спільноти українських альпіністів! Бажаємо миру, добра, здоров'я, душевного тепла та творчої наснаги! 

Ми обов'язково ще зустрінимося в нашому Клубі альпіністів!!!