Свяжитесь с нами   |   Контакты

ФАСХО

Клубне життя

Вхід для користувачив

Канал новин

RSS-материал

Приключения на Монблане.

24 July, 2019

В то время, как команда Харьковской федерации альпинизма и скалолазания в составе Александра Заколоднего, Евгения Полтавца, Евгения Тимко и Валентина Сипавина (почти все Мастера спорта) успешно завершала прохождение маршрута «Divine Providence» 6-А категории трудности (в описаниях до 7с, А3, один из самых сложных в Альпах) в рамках чемпионата Украины по альпинизму, мы, тренерская группа (она же группа поддержки, все МСМК) Геннадий Копейка и Алексей Макаров совершили традиционное ежегодное восхождение для поддержания формы на Монблан 2-А категории трудности «через три Монблана» - Mont Blanc du Tacul, Mont Maudit, Mont Blanc (4810м).

Ранее мы уже ходили на Монблан со всех трех сторон не по одному разу, поэтому сейчас был выбран усложненный вариант маршрута траверса Монблана (Италия - Франция). После предварительной трехдневной акклиматизации на Гранд-Парадизо (4061м), мы 19.07 переехали в Курмайор и поднялись на канатке на гребень, разделяющий Италию и Францию. Как в своё время Плейшнер, правда - без лыж, под палящим солнцем преодолели 2,5 часовый переход по снежному плато на хижину «Космик». На следующий день предприняли восхождение на один из близлежащих пиков и преодолели комфортный скальный гребень с выходом на террасу Космика. За оставшееся свободное время дня, с интересом прочел книгу "Чогори.К2", в которой я оказался случайно соавтором, узнал некоторые новые факты из истории покорения К2 и как эта экспедиция изменила судьбу легендарного Вальтера Бонатти.

Восхождение «через три Монблана» изначально было назначено на 21 июля, хотя прогноз погоды на этот день был не лучший – теплая ночь, осадки в виде снега до 30-40см и ветер до 40 км/ч, который к 8 утра должен был стихнуть… В ночь штурма вершины мы в боевом настроении в час ночи спустились в столовую и обнаружили там не так много желающих идти на вершину, как это бывает обычно в выходные дни, хотя отель был забронирован на 100%. Позавтракав наспех молочным корнфлексом и бутербродом с кислым соком, мы не спеша вышли на тропу и обнаружили, что мы там одни! Небо было затянуто облаками, которые быстро перемещались под напором ветра, видимости не было, оказалось, что вышедшие ранее нас пару групп сбились с тропы и ушли в сторону. Позже мы видели фонарики, возвращавшихся в Космик альпинистов с разных сторон плато. Снег был довольно рыхлый и мокрый, нам не хотелось усердствовать в топтании тропы, поэтому шли не спеша и на средине подъема на первую вершину гребня (Mont Blanc du Tacul) нас догнали пару групп французских альпинистов. В моем фонарике сели батарейки, но мы двигались за французами, не упуская их из виду, и вскоре вышли на первую вершину и перешли к траверсу второй.

Погода как-то неожиданно стала меняться, усилился ветер, резко понизилась температура, выпавший недавно снег заметал тропу, местами образовались сугробы по колено. Тропы не видно… Когда мы подошли к «самым интересным местам» траверса, где тропа пролегает по крутому снежному склону с резким набором высоты, идущие впереди альпинисты собрались в кружок, посовещались и молча пошли обратно в хижину! Мы такой ситуации не ожидали: на популярном маршруте, где в сезон поднимается до двухсот альпинистов в день, мы оказались вдвоем, тропа заметена, темно.

4:45 утра. Решили копать снежную нишу и ждать пока рассветет. Пол часа пританцовывали в снежной яме. Солнечный свет стал пробиваться сквозь множество несущихся на огромной скорости темных туч. Мы увидели, что находимся на крутом склоне под двадцатиметровым ледяным сераком, снизу - бергшрунд. Решили идти дальше, если найдем старую тропу.

Преодолев снежные заносы, мы увидели местами следы старой тропы и стали продвигаться вверх. Приходилось заново топтать следы. Были удивлены безбашенностью французских (и не только) гидов, которые ведут новичков по этому очень крутому ледово-снежному склону в связках на коротком поводке, без организации страховки. Срыв одного из альпинистов наверняка приведет к срыву связки из 4-5 человек, а внизу по склону совсем не далеко огромные трещины. Идти на таком склоне приходится порой на передних зубьях, а страховаться очень сложно – ледобур не держит в пузырчатом льду и фирне, а древко ледоруба вогнать в склон не получается… Приходится идти, вонзая штучек ледоруба в рыхлый лед. Это дает точку опоры для одного человека, но связку из нескольких альпинистов никак не сможет задержать.

Перекрестившись, выползаю за перегиб крутого склона между второй и третьей вершиной, но… начинается самое страшное. Дикий порыв ветра меня чуть не сбрасывает обратно. Техническая трудность маршрута закончилась, остался длинный пологий подъем на главную вершину Монблана. Но такой силы ветер в горах я встречал пару раз: когда не смог дойти до вершины Эвереста и вернулся с высоты 8300м назад, потому что устоять на ногах было не возможно, и прошлой осенью на Мера-пике, когда по прогнозу было 17 градусов мороза и ветер 104 км/ч (по ощущениям – минус 34 градуса). Но назад возвращаться тоже никак не хотелось, и мы с Алексеем решили идти на вершину, после чего спускаться вниз через Гютэ.

Сверху перчаток я, как и Алексей, одел запасные пуховые варежки и старался идти спиной к ветру. Три часа борьбы с ветром казались вечностью. Обещанное прогнозом прекращение ветра не состоялось, мы шли как в аэродинамической трубе. Пальцы рук, даже в трехслойных рукавицах замерзали, приходилось ими постоянно шевелить. Когда под вершиной тропа стала по склону подниматься зигзагом, на подъеме влево ветер мощно подталкивал в спину, на зигзаге вправо приходилось идти задом, с трудом преодолевая его натиск.

Каково же было наше удивление, когда мы, с замерзшими напрочь руками, заползли на вершину, и обнаружили, что там ветер значительно меньше. А еще больше поразило, что приблизившиеся к нам две француженки, поднявшиеся на вершину со стороны Гютэ, наивно попросили их сфотографировать. Я сначала удивился такой наглости, потому что некоторые пальцы рук от мороза и ветра потеряли чувствительность, но потом понял, что они же «из другой планеты» и ничего не знают о нашей многочасовой борьбе с морозом и ветром… Их милая улыбка мгновенно согрела мои руки, как Герда растопила сердце Кая. Я снял рукавицы и сделал несколько фото…

Оказалось, что аэродинамическая труба была между «второй и третьей» вершинами Монблана, а со стороны маршрута Гютэ погодная обстановка совершенно другая. Порывы ветра были не так сильны, и с этой стороны на вершину поднялись довольно много альпинистов. Траверс Монблана от Космика до «трамвайчика» у нас занял чуть более 13 часов.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОСТАННІ НОВИНИ

14/10/2026
Вітаємо переможців Кубку України зі скелелазіння

10-11 жовтня у Львові відбулися змагання Кубоку України зі скелелазіння (швидкість). Харків'яни Абрамкін Микита і  Галюгін Денис отримали " золото " та "срібло"!. Абрамкін Микита виконав норматив Майстер спорту України.

Щиро вітаємо спортсменів і тренерів!!!

08/10/2026
Раптово померла Ірина Єрмакова

6 жовтня у Словаччині раптово померла наш друг та активний член Харківського клубу альпіністів Ірина Єрмакова – українська художниця, дизайнер та дослідник мистецтва, яка народилася у Харкові 11 червня 1968 року. 
Ірина у молодості займалася альпінізмом, мала 1 й розряд й кваліфікацію інструктора 3-ї категорії, ходила у горах Кавказу та Тянь-Шаню. Приймала активну участь у становленні Харківського альпклубу.
Закінчила Харківську Інженерно-педагогічну академію. Пізніше знайшла своє призначення у художній творчості, приймала участь у міжнародних та регіональних художніх виставках, арт-проектах та пленерах.

06/10/2026
30 років тому на Шиша Пангма загинув Віктор Пастух

30 років тому на схилах вершини Шиша Пангма (8027м) зникли відомі українські альпіністи Заслужений майстер спорту Віктор Пастух (Харків) та Майстер спорту Геннадій Василенко (Ялта). Під час негоди вони ввечері спробували спуститися з третього до другого табору, але ні ввечері, ні вранці у другий табір вони не прийшли. Пошуки результату не дали, на шляху спуску виявили винос великої лавини.
Віктор Пастух - лікар-травматолог, кандидат медичних наук. Працював у Харківській міській лікарні швидкої допомоги, потім - асистент кафедри ортопедії, травматології та військово-польової хірургії Харківського медичного інституту.

01/10/2026
Помер видатний альпініст Віктор Козявкін.

Знову сумна новина – нас залишають ветерани харківського альпінізму, ситуація в Україні цьому сприяє. 27 вересня на 97-му році життя помер Козявкін Віктор Васильович (07.01.1930-27.09.2026).
Майстер спорту з альпінізму та скелелазіння, Інструктор альпінізму 1-ї категорії, чемпіон України та СРСР. Учасник перших всеукраїнських змагань зі скелелазіння у 1952 – 1953 роках. В змаганнях зі скелелазіння різного рівня виступав понад 20 років. За 40 років занять альпінізмом здійснив понад 200 сходжень. Був активним членом Харківського клубу.

26/09/2026
Харків'яни - чемпіони України!

19-20 вересня на скельному масиві в с. Буки Уманського району Черкаської області проходив чемпіонату України з техніки альпінізму. З огляду на теперішні часи до змагань долучилося багато альпіністів - 20 спортсменів. Вперше в історії українського альпінізму серед учасників змагань у більшості були жінки - 11. Гендерна ситуація в Україні суттєво погіршується...
Харків - чемпіони!!!

Призерами стали зв’язки:
1. Панков Дмитро - Рєпко Олена (Харків)
2. Медик Святослав - Пирогов Артем (Київ)
3. Риженко Дар'я (Харків) - Чернявська Євгенія (Одеса)
Вітаємо переможців та учасників змагань!